Ікар спершу слухняно летів за батьком. Почуття лету, дивовижне, незнанне, сповнило його душу неймовірною радістю.У захваті Ікар забув батькову застрогу й полинув вище, ще вище, аж до золотого сонця. Зненацька хлопець відчув, що крила вже не так міцно тримають його, як спершу.Пекуче сонячне проміння розтопило віск, пір 'я посипалося додолу, і марно тепер юнак махав безкрилими руками.