Одного разу я побачила на дереві у парку білочку. Золотисто-коричневу, лише кінчик хвостика. Зуби у білочки були гострі та міцні. Вони легко розгризають найміцніші горіхи. З усіх лісових мешканців білочки є найжвавішими, найнепосидючими і найкрасивішими звірками. авдяки гострим кігтикам тваринка швидко пересувається стовбурами дерев, легко чіпляється за гілки. Це дике звірятко спритно перебирається деревами аж до верхівок та прудко стрибає, керуючи хвостиком, мов кермом.
Мені подобаються білочки, і я з задоволенням спостерігаю за ними.