Чорні пошматовані хмари налітали з півночі. Вітер зносив їх на ліс, за Десну, а вони пручалися, ніби миньки1, осипаючи береги та воду рясним дощем.
Сергійко поглядав у небо, кутався в плащ і не покидав насидженого місця. Пильно стежив за поплавками, які аж танцювали під ударами важких краплин.
Це вже друга чи третя хмара. Перелетіла — і знову затишшя. Збігають у річку каламутні струмки.