Автор використовує легенду про євшан-зілля з "Літопису руського" XIV століття для того, щоб звернути увагу сучасників та нащадків на те ганебне явище, коли багато українців заради розкоші та слави відцуралися від батьківщини, свого народу й рідної мови. Він замислюється над тим, що ж треба зробити, де знайти чарівного євшан-зілля, яке б повернуло людям історичну пам'ять.