Климко йшов босий ,у куцих штанчатах,старій матросці,що була колись голубою,а тепер стала сіра,та ще в дядьковій Кириловій діжурці.Тій діжурці,як казав дядько,було ,,сто літ'',і не рвалася вона лише тому,що зашкарубла від давньоі матузи.Не брали іі ні дощі,ні сніг,ані сонце.Пахла діжурка паровозом.Уночі вона нахолоняла,а вдень аж димувала на сонці,пахла ще дужче і пекла плечі та спину.