Матусю,здрастуйте!Низенький,доземний Вам уклін!
Зніміть з голови чорну хустку, витріть сльози-печаль і сядьте край столу не зажурені, а трошки усміхнені, як Ви це вмієте зроду-звіку, коли приносив поштар батькового листа.
Не видивляйтеся не пізнавайте мене з-поміж інших, матусю, зараз нас нелегко упізнати, усі ми схожі: суворі, засмаглі, утомлені, але вже не смутні.