Згідно з цим думку, вираз "собаку з'їсти" народилося в середовищі церковних начотчиків, які не співали з почуттям, а отлаівалі службу аби як, чимшвидше да мерщій. Начебто по книзі дячок читає, а нічого крім гарчання і взлаіваніе не чутно. З'їв в грамоті собаку, от і гавкає. Це пояснення здається притягнутим за вуха, але не можна ж так просто скинути з рахунків точку зору Сергія Васильовича.
Бувають в житті такі нещастя, коли і собаку з'їси. І якщо людина в якій-небудь справі собаку з'їв, значить випробував все, і добре, і зле, і тепер його в цій справі вже нічим не здивуєш.