Сиджу я біля вікна, дивлюся на тривожну природу. Щось у ній не так. Все стало сіре й нецікаве. Небо грізно дивиться на мене, ніби дорікає: "Навіщо мені гроза? Краще б її не було!" . Мені стає прикро. Не хочу грози. Хочу, щоб світило сонечко, щебетали птахи. Так ні ж! Треба влітку ця гроза! І я з сумним обличчам йду снідати...